Головне завдання батьків - не нав'язувати підлітку вже готове рішення, а допомогти йому визначитися з вибором професії самому. Як це зробити?

КРОК 1. Складіть таблицю професійних уподобань.
- Обираючи професію, людина вибирає не тільки спосіб добування грошей, але і соціальне середовище, спосіб життя.
- Запропонуйте дитині подумати над тим,

яким вимогам, на її думку, повинна відповідати  майбутня робота.
- Складіть максимально детальний список таких вимог як (рівень заробітної плати, характер і умови праці, престижність, зайнятість, реальне працевлаштування і т. п.).
- Впишіть ці пункти в стовпці, а в рядки - назви професій, які здаються дитині найбільш привабливими.
- Заповнюючи таблицю, зіставляйте вимогу з професією: якщо вони збігаються, ставте в цій клітинці плюс, якщо ні - мінус.
- Проаналізіруйте, яка професія набрала плюсів найбільше. Можливо, біля цієї спеціальності дитині і варто шукати своє покликання.

КРОК  2. Не плутайте улюблений урок у школі та професію!

 Стандартна логіка: добре дається математика - йди вчитися на програміста, добре дається література - на філолога, нічого не подобається - тоді давай на менеджера. Це знання потрібно підганяти під цілі, а не вибирати роботу, виходячи з знань.
Вибирати треба професію, з якою дитина буде заробляти гроші, а не улюблений предмет.

Можливо  дитині подобається педагог, зручний кабінет і красиві матеріали, а в професії нічого такого не буде.

КРОК 3. Розширюйте знання про професійний світ.

- Щоб вибирати, потрібно знати, з чого вибирати. Тим часом очевидно, що життєвий досвід підлітка обмежений, його уявлення про трудову діяльність уривчасті, а часом і нереалістичні. Наприклад, багато старшокласників стверджують, що збираються стати менеджерами, але на питання про те, що це за робота, чітко відповісти не можуть.

- Інші плутають поняття «професія» і «посада», наприклад заявляють: «Хочу бути начальником!».

- Хтось каже, що любить грати в комп'ютерні ігри, отримувати інформацію з Інтернету, тому хоче стати програмістом. Але ж програміст - аж ніяк не просто користувач комп'ютера.

- Завдання батьків - виступити експертом, поділитися тією інформацією, якою він володіє: розповісти, що являє собою та чи інша професія, які обмеження вона накладає.

- До профорієнтаційної роботи можна залучити друзів та знайомих. До прикладу, якщо ваша дитина думає, стати юристом - і серед ваших знайомих якраз такі є, - варто попросити їх поспілкуватися з вашою дитиною, навіть зводити її до них на роботу. Досвід подібного спілкування може змусити підлітка замислитися над тим, наскільки його уявлення про обраний фах відповідають дійсності.

КРОК 4. Запропонуйте дитині пройти профорієнтаційне тестування.

- Щоб вибрати професію, необхідно не тільки розбиратися в світі існуючих професій, але перш за все пізнати себе - свої особистісні якості, здібності, прагнення.

- Очевидно, що кар'єрних висот людина швидше доб'ється в тій справі, яка, з одного боку, їй цікава, а з іншого - відповідає її здібностям. Наприклад, журналісту важливо мати - вміння помічати деталі і складно викладати думки, інструктору з фітнесу - фізичну підготовку і організаторські здібності.

КРОК 5. Більше інформації!

Активно (і разом з дитиною) збирайте інформацію про ринок праці, про нові і перспективні спеціальності. У цьому можуть допомогти довідники, професійні журнали, а також інтернет-сайти. Іноді в подібних виданнях дитина знаходить професію, про існування якої не здогадувалася (і навіть не здогадувалися її батьки!).

КРОК 6. Знайдіть варіанти навчання в іншому місті або країні.

Найчастіше ми навіть не підозрюємо, де і ким можна працювати, поняття не маємо, які спеціальності є в ВУЗах навіть в сусідніх містах, не кажучи про університети в іншому кінці країни. І зовсім даремно. Звичайно, переїзд дитини в інше місто - це не розважальна прогулянка в парк, підтримувати на відстані складніше. Але це того варто, якщо мова йде про професію на все життя.

КРОК 7. Обговорюйте альтернативи.

- Говоріть з дитиною про майбутню професію, не зациклюйтеся на одному варіанті. Як правило, сам підліток про запасний аеродром не замислюється, тому для батьків важливо поставити перед ним

питання: що він робитиме, якщо йому не вдасться реалізувати намічене?

- Наявність альтернативи дозволяє знизити у дитини напруження і тривогу. Можна запитати прямо: «А чим ти збираєшся займатися, якщо у тебе не вийде стати економістом?».

-  А можна обговорювати цю проблему стосовно до третіх осіб: «Уявляєш, Андрій все життя мріяв стати футболістом, готувався до спортивної кар'єрі, але отримав травму. Тепер він думає, ким бути».

РАЗОМ, АЛЕ НЕ ЗАМІСТЬ…

     Головне для батьків - усвідомлювати, що вони лише допомагають дитині визначитися, а не визначаються замість нього.

    Допомагають - тому що більшість дітей в 14-16 років ще психологічно не готові зробити вибір самостійно, більш того, значна частина їх відчуває страх перед необхідністю прийняття рішення.

     За довгі роки навчання в школі їм пропонувалися в основному готові рішення, все було відомо наперед і визначено розкладами і навчальними планами. І розгубленість підлітка, коли йому раптом пропонують визначитися в такому архіважливому питанні, цілком зрозуміла.

   Так що навряд чи батькам варто так вже розраховувати на повну самостійність дитини у виборі професії: ваша дитина підсвідомо чекає поради від старших, навіть якщо прямо про це не говорить.

     З іншого боку, не можна повністю знімати з нього відповідальність. Важливо, щоб у нього склалося відчуття, що це він так вирішив.

   Адже якщо підлітку здається, що професію він вибрав не сам, то і вчиться він не для себе, сприймаючи навчання як нудний та обтяжливий обов'язок.

    Але, зрозуміло, дієва профорієнтаційна робота можлива тільки в тих сім'ях, де налагоджена довірлива атмосфера. Якщо ж діалогу не виходить і обговорення будь-якого питання закінчується відкритою конфронтацією, значить, спочатку треба відновлювати «погоду в будинку», а вже потім займатися плануванням майбутнього.